«Одним із завдань реабілітації є соціалізація пацієнта»: інтерв’ю з терапевткою мови і мовлення Ганною Левицькою

Коли ви почали працювати у Unbroken? Яка ваша посада, на чому спеціалізуєтесь? Як ви розпочали роботу в терапії мови і мовлення з військовослужбовцями?

Працюю в Unbroken з перших днів заснування реабілітаційного центру — з травня 2023 року. Моя посада у реабілітаційному центрі — терапевтка мови та мовлення, працюю з пацієнтами, які мають розлади комунікації та ковтання, а також з пацієнтами, які мають когнітивно-комунікативні порушення. Більшість пацієнтів у нашому центрі — це військовослужбовці з різними травмами. На початку роботи одразу було розуміння, що необхідно буде багато зусиль прикладати для самоосвіти та професійного розвитку, щоб якісно надавати реабілітаційну послугу. І завдяки нашому керівництву, яке всяко сприяє нашому розвитку як фахівців, ми маємо таку можливість. Ми переймаємо досвід у закордонних колег, вчимось у кращих фахівців різних країн, у яких вже на високому рівні розвинена терапія мови та мовлення.

Як проходять ваші реабілітаційні заняття з пацієнтами у Unbroken?

Терапевт мови та мовлення здійснює консультування, діагностику та терапію розладів комунікації та ковтання, а також когнітивно-комунікативну терапію. Співпрацює з усіма членам мультидисциплінарної команди, встановлює цілі у реабілітації пацієнта, над досягненням яких працюємо протягом усього курсу реабілітації. Визначаємо, які саме труднощі, що стосуються терапії мови та мовлення, впливають на якість життя пацієнта та разом працюємо на їх подолання. 

Вчимо та впроваджуємо у повсякденне життя компенсаторні стратегії (такі як планувальник дня, мобільні телефони з відповідними застосунками, встановлення нагадувань), стратегії організації та продуктивності, розбирання складних завдань на менші, усування додаткових подразників, які заважають обробці інформації. 

У своїй роботі терапевт мови та мовлення працює не лише з пацієнтом, але і з його близьким оточенням, родиною, багато проводить пояснювальної роботи, пояснює механізм порушення, щоб близькі теж стали свого роду членами мультидисциплінарної команди і працювали над досягненням цілей реабілітації. 

Пацієнт реабілітаційного центру Unbroken

Чи можете поділитись успішним та неуспішним кейсами роботи з людьми, які мають розлади комунікації? З якими випадками/травмами ви найчастіше стикаєтесь?

Найчастіше в своїй роботі я працюю з пацієнтами з черепно-мозковими травмами різного ступеня важкості. На відновлення впливають різні фактори, це і ступінь ураження, вік пацієнта, мотивація пацієнта до відновлення тощо. Тому, звичайно, процес відновлення буде різним. Ось тому дуже важливо встановити реальні досяжні цілі реабілітації, щоб максимально покращити якість життя пацієнта. Досягнуті цілі — це і є успішні кейси. На щастя, завдяки нейропластичності, людина може повернути втрачені функції. 

А щодо неуспішних… Звичайно, працюючи з такою великою кількістю пацієнтів є і такі випадки. Бували такі випадки, що пацієнти відмовлялись від будь-якого роду співпраці, терапія насильно не може відбуватись, в таких випадках максимально залучаємо фахівців з Центру ментального здоровʼя.

Втрата голосу через стрес, зокрема, посттравматичний стресовий розлад. Яка динаміка і прогнози?

Насправді, емоційні  або психологічні стреси можуть спричинити розлади голосу. Проте тут не можна використовувати лише терапію мовлення. За сучасними дослідженнями лише мультидисциплінарний підхід буде ефективним у відновленні голосу. Психогенним розладам голосу передують емоційні розлади, з якими працюють фахівці з психічного здоровʼя. Хорошими прогностичними показниками є відсутність основної органічної патології та можливість психоемоційної стабілізації пацієнта. 

Розкажіть про те, як ви допомагаєте пацієнтам знайти їх мотивацію для реабілітації? На що потрібно зважати фахівцям, коли вони налагоджують контакт з невербальним пацієнтом?

Як це би дивно не звучало, але дуже рідко доводиться допомагати нашим пацієнтам шукати мотивацію до їх відновлення. Це надзвичайно вмотивовані люди. Це люди, які до війни вели звичайний спосіб життя, мали роботу, сімʼї. Звичайно, що вони хочуть якнайшвидше відновитись і повернутися до цього звичного життя. І вони свідомі того, що багато насправді залежить від них самих, їхніх зусиль у процесі реабілітації. Кожним маленьким і великим успіхам ми радіємо разом, вони відчувають нашу підтримку і бажання домогти. 

Щодо налагодження співпраці з невербальними пацієнтами тут важливо перш за все розуміти, якщо людина не говорить, це не означає, що він не має що сказати. Дякуючи сучасним технологіям, різного роду засобам альтернативної комунікації, зараз невербальна людина може бути «почутою». 

Роль родичів в реабілітації. Що робити, якщо вони вірять в те, що людина буде говорити. Але не завжди так трапляється. Як припинити опір до нового, зокрема засобів АДК?

Так як я вище зазначала, в роботу терапевта мови та мовлення також входить робота з близьким оточенням та родичами пацієнта. Потрібно розказати не тільки про існування таких засобів, але і про їх ефективність, навести успішні приклади їх застосування (а їх багато). Опір до нового — це нормальна реакція на невизначеність. Тому треба максимально детально пояснити доцільність засобів АДК. Інколи донести, що використання цих засобів не виключає продовження роботи над відновленням мови чи мовлення, а лише на даному етапі дає можливість людині бути почутою, інколи йде мова навіть про можливість висловлення своїх базових потреб. Роль родичів в реабілітації важко переоцінити, інколи вони є рушійною силою, а інколи гальмівним фактором. 

Пацієнти реабілітаційного центру Unbroken

Технологічна база Unbroken. Які у вас є розробки для терапії чи діагностики невербальності, втрати слуху?

Unbroken співпрацює з Громадською організацією «Говори», яка працює задля розвитку та популяризації безбарʼєрного суспільства і Громадською організацією «Відчуй», яка займається допомогою та соціальною адаптацією людей з порушеннями слуху

TippyTalk i «Я кажу» в терапії мови і мовлення: коли ви дізнались, ваш досвід використання, плюси та мінуси. 

Я практикую використовувати TippyTalk і «Я кажу» коли є потреба в застосуванні засобів АДК. Маємо вже чималий досвід у використанні цих додатків. З плюсів можу виділити, що насправді вони дуже легкі у застосуванні, не потребують багато часу і зусиль для вивчення. Застосунок TippyTalk взагалі можна адаптувати під індивідуальні потреби, що є дуже актуальним. Насправді він сприяє соціальній залученості та спілкуванню. Чи є мінуси? Відверто кажучи, важко виокремити якісь мінуси, оскільки застосунки постійно вдосконалюються, беруться до уваги відгуки та зауваження самих користувачів. 

Чи є пацієнти, які користувались і повертаються до використання застосунків АДК знову, що нового ви тоді впроваджуєте у роботу?

Є пацієнти, які почали використовувати застосунки АДК під час проходження реабілітації у нашому центрі, і успішно продовжували їх використовувати після виписки. Це не може не тішити. 

Як фахівці Unbroken допомагають пацієнтам з розладами комунікацій чи розладами слуху соціалізуватись? Чи важливо використовувати застосунки за межами госпіталів/реабілітаційних центрів?

Одним із завдань реабілітації є соціалізація пацієнта, повернення до повсякденного життя, фахівці які працюють з різного роду порушеннями намагаються максимально відновити втрачені функції пацієнта. Коли доцільним є використання того чи іншого застосунку, нашою метою буде його підбір саме для того, щоб пацієнт зміг надалі використовувати його поза межами реабілітаційного центру.

Протягом реабілітаційного процесу ми намагаємось пропрацювати якомога більше майбутніх побутових ситуацій, з якими пацієнт може зіткнутись у повсякденному житті. Це, зокрема, і похід в магазин, кафе чи кіно. Як правило, це спільні заняття з ерготерапевтами. І тоді вже на практиці випробовуємо дієвість цих застосунків. 

Чи готове наше суспільство прийняти та створити умови для невербальних людей? Що ми можемо зробити для того, щоб військовий з розладами комунікації почувався комфортно у соціумі?

Одне з останніх опитувань показало, що сьогодні більше 80% українців вважають безбарʼєрність новою цінністю для суспільства. Думаю, що суспільство насправді готове. Завжди повторюю, що тут вирішальною є повага. Потрібно памʼятати, що наші військові, чи то з розладами комунікації чи з іншими розладами, свідомо обрали шлях захисту Батьківщини. Вони йшли на це, розуміючи усі ризики та наслідки, залишаючи родину, карʼєру і усталений побут. Суспільство це розуміє і поважає цей вибір. 

Вважаю, що для кращої адаптації військових з розладами комунікації у сучасному суспільстві необхідно проводити більше розʼяснювальної роботи стосовно проблем та потреб цих людей, кожен з нас та всі ми загалом повинні навчитись надати необхідну допомогу цим людям у разі її потреби та водночас не надто акцентувати на цих розладах аби не допускати психологічної ретравматизації.