Команда «Говори!» у спеціальній школі № 11 в Кракові

Для спілкування потрібне дихання

Ми виявили, що спілкування вимагає лише одного. І це не має нічого спільного з біологічним віком, рівнем інтелектуального розвитку, функціональними здібностями чи будь-якою іншою математичною формулою, моделлю, яка б вирішила, хто заслуговує на розвиток і підтримку спілкування за допомогою AДК, а хто ні.

Дихання – єдина необхідна умова спілкування. Дихання означає життя. Життя – це спілкування. Це просто!

Пет Міренда, 1993 рік

Перед нами відкрились двері спеціальної школи № 11 в Кракові для дітей та молоді з комплексними порушеннями розвитку, кожен учень тут має порушення мови, мовлення та інші порушення. Директори, заступники, вчителі та інші працівники школи надзвичайно позитивні, мотивовані та життєрадісні.

Уроки в цій школі особливі, бо кожен вчитель використовує різні засоби АДК: жести, картки, предмети, вибір рук «так» чи «ні», комунікативні дошки, планшетки, планшети, сенсорні екрани, комунікативні кнопки тощо. Вчителі знають кожного учня, що він любить, що не любить, і вони ознайомлені з особливостями поведінки та труднощами, які можуть бути кожного з них. Вчителі розуміють потребу і динаміку комунікації. Один учень любить комунікувати і з радістю відповість на питання за допомогою планшета, а інший, навпаки, не любить говорити і може зовсім не відповісти.

В школі панує дружня атмосфера прийняття та любові. Вражаючим є те, що учні, які використовують АДК, жартують з вчителями, а вчителі з учнями. Так, наче вони давні друзі. Це показує, що вчителі розуміють внутрішній світ учнів, їхні можливості, таланти, здібності.

АДК як інструмент для навчального процесу

Відкриттям для нас було те, що учні приходять в школу з своїми зошитами, де батьки вписують те, що відбулось за вчорашній день чи за вихідні. Це може бути візит гостей, про домашній тварин, нові ігри, подарунки тощо. Вчитель перечитує зошит та вже має тему для комунікації на уроці.

В кожному класі до 4-х учнів з різним рівнем порушення.

Анжей, Кася, Наталка, Піо* вчаться в одному класі. Анжей і Кася активно комунікують, показують символи у своїх комунікативних книгах. Наталка спілкується лише очима. Піо менш активний і більш мовчазний. Вчителька першою ставить йому питання і тоді він показує символи.

У вчителя є лампа (свічка чи інший предмет), яку він передає по черзі. Хто має цю лампу, той розповідає як пройшов вчорашній день. Вчитель, читаючи зошит, може ставити певні питання, а учні відповідають або усно, або з АДК. Урок поділений на 2 частини і за час уроку вчитель встигає поговорити про те, що записано в зошиті та розглянути тему уроку.

Класи повністю адаптовані до потреб учнів. Для користувачів крісел колісних достатньо простору. Учнів, які самостійно не ходять в туалет, згідно графіку або за потребою відповідальна особа супроводжує до вбиральні, яка обладнана спеціальними меблями та устаткуванням.

Також, в класах розміщені піктограми, комунікативні кнопки, книги, пристрої з озвученням, планшети, сенсорні екрани тощо. Школа робить все для того, щоб кожен учень міг спілкуватись. У школі все супроводжується символами. Ще з вулиці на дверях є символьні зображення. Також вони є в коридорах та класах. На стінах закріплені дошки з спеціальним покриттям, щоб до нього клеїти символи. Також там прикріплені дві комунікаційні кнопки. Одна озвучує «Добрий день», а інша «До побачення», що дозволяє кожній дитині привітатись з вчителем та однокласниками вголос.

Театр і АДК

Кожного тижня в учнів є поїздка в театр, але там вони не дивляться на те, як хтось виступає, а виступають самі. З учнями в театрі працюють фахівці, які організовують певні активності з психологічним підґрунтям. Також є різні ігри для рухової активності, завдання тощо. Кожен може бути актором, який має свій зірковий час на сцені. Всі терпеливо чекають, поки актор на кріслі колісному пройде по сцені та виконає свою партію. Для учнів, які спілкуються з допомогою АДК, в театрі формують коло спілкування: «актори» грають у постановках і спілкуються з цифровими комунікаторами. Важливо, що кожен, незважаючи на комунікативні можливості, бере участь у виставі.

Учнів перевозять у спеціальному транспорті для крісел колісних. Таких машин у школі декілька на різні рівні крісел колісних. Одні з пандусом, інші з ліфтом. Все для комфорту кожної дитини.

Також є вистави, де участь беруть батьки, а учні є глядачами.

Школярі і батьки

Школа поділяється на молодшу та старшу. Також є майстерки для тих, хто вже випустився зі школи. Окрім роботи з учнями, є також робота з батьками. Періодично мами збираються для психологічної підтримки, а тати для того, щоб щось змайструвати для комфорту дітей.

До прикладу, тати придумали і сконструювали накладку для крісла колісного з допомогою якої у дитини завжди під рукою найбільш необхідні картки. Також для тих, кому важко попадати на картки на екрані планшета, тати зробили спеціальну накладку на липучках, щоб пальці дитини попадали чітко на ту картку, яку вона хоче натиснути.

Також, для учнів роблять спеціальні накладки з липучками, де можна приклеєти необхідні кнопки, які будуть озвучувати те, що записується на пристрій. Це дуже корисно для тих, хто неконтрольованими рухами рук може скинути предмети, які не є закріплені.

Вчитель готується до уроку

Вчитель, готуючи програму на день, враховує вік учнів та їхні здібності до комунікації. Для підлітків обирають теми відповідно до віку. До прикладу, опрацьовують історію з книги про дівчинку-мандрівницю Нелі. Вчитель вмикає відеоролик з певною історією (про полярного ведмедя). Також, під час уроку задіюють сенсорні відчуття учнів, щоб підкріпити розуміння теми уроку. Вчитель ставить питання про ведмедя: він білий чи коричневий, високий чи малий, страшний чи ні, небезпечний чи ні.

Для дітей попередньо створили можливість відповідати на ці питання. Марися відповідає лише картками «так» і «ні» на своєму кріслі колісному. Антоніо має картки, приклеєні до крісла та кнопки, які озвучують «так» і «ні», а також, аркуш з віконечком, де поглядом обирає те, що хоче сказати. Яцик має планшет, де обирає картки і вони озвучуються. В кінці уроку відбувається невеликий іспит.

До сенсорного екрану прикріплюється мишка (батьки до мишки прикрутили комунікативну кнопку) і кожен з учнів самостійно відповідає на запитання «правда» чи «неправда». Після іспиту результати видруковують на принтері у коридорі і учень, який може без сторонньої допомоги переміщатись, йде по результати та роздає їх однокласникам. Всі діти залучені у навчальний процес. Так відбувається урок під назвою «Книжковий клуб».

Також ми мали можливість не просто відвідати, а й безпосередньо долучитися до уроку «Мистецтво». На ньому учні розмальовували фарбами еко-торбинку і ми виконували роль їхніх асистентів. Вчителька підготувала покрокову візуальну інструкцію, як зробити виріб. Кожен крок інструкції проговорили перед початком роботи. А після завершення одного кроку, повертались до інструкції, щоб перевірити, який крок наступний. Весь урок супроводжувався питаннями вчителя до учнів, обговоренням різних тем та жартами.

Структура дня:

Ознайомлення учнів з планом дня (візуальний розклад).
Пригадуємо, що було вчора.
Кого немає в школі.
Коло настрою.
Урок:

Книжковий клуб (інтерактивна історія, глобальне читання, сенсорна частина, все супроводжується питаннями вчителя до учнів, на завершення – тест в форматі АДК).
Мистецтво (візуальна підтримка кожного кроку).
Акторське мистецтво.
Розбір соціальних історій.

Інсайти:

Здивуванням було те, що всі працівники, які залучені до процесу навчання у школі, беруть на себе відповідальність за комунікацію, шукають і знаходять АДК, що комфортне для кожного учня.
Відкриттям було те, що ламінувати картки, сторінки комунікативних книг та комунікативні рамки краще матовою плівкою, бо бліки на глянцевій можуть відволікати чи не давати добре побачити зображення.
Викликом було, що всі учні складають іспит після пройденої теми.
Уроком для нас було те, що середовище має відповідати віку учнів (на уроках для підлітків не використовуються іграшки, а побутові речі, слухають не дитячі пісеньки, а ті, які слухають їхні однолітки, які відвідують звичайні школи).
Новими можливостями було те, що учні, які мають опорно-рухові порушення беруть участь в спортивних змаганнях з бочі.
Те, про що будемо говорити: ціллю комунікації є фізичний та психологічний комфорт людини, тому і АДК має бути зручним для користувача в першу чергу, а не таким, яке є комфортним оточенню.
Про що ми мріємо: кожен невербальний учень має свій вид АДК і буде залучений у навчальний процес.

Для навчання має бути комунікація

Вступна діагностика в школі

Спочатку – діагностика, щоб визначити до якої категорії користувачів АДК належить учень.

Використовують класифікацію користувачів АДК:

1 група – людина розуміє, що хоче, видно невербальну реакцію, але немає розуміння того, що можна задовольнити потребу проханням.

2 група – є розуміння мовлення, але на рівні нижчому ніж вікова норма. Вже можуть попросити допомогу. Розуміють, що вокалізація = результат. Часто мають побутові жести.

Для цієї групи вже підходять символи.

3 група – гарні когнітивні здібності і розуміння зверненого мовлення. Вибір АДК більше опирається на фізичні можливості.

Далі детальніше поговоримо про особливості комунікації кожної з цих груп

Брак розуміння мови

Подавати інформацію так, щоб людина розуміла.

Спостерігаємо за поведінкою, яка показує що хоче учень. Мова тіла показує, що хоче людина. Забезпечити комфорт (світло, сидіння поправити). Дивитись на мову тіла людини, навіть коли діти знерухомлені (можуть висувати язик коли щось не подобається, кусати язик), тоді може почати бити себе і інших. Пробувати робити все, щоб було найкраще дитині (пити, туалет, їсти тощо). Ми маємо йти за рівнем дитини. Чим менше розуміння в дитини, тим більше потрібно слідкувати за дитиною. Навіть, якщо дитина не розуміє звернену мову, то все одно говорити до неї так, ніби вона розуміє, дивитись в очі і говорити конкретно, говорити короткими реченнями. Також варто вживати жести (побутові або жестову мову).

Має бути режим дня, праці, заняття. Але можна вводити дрібні зміни, бо це життя. І можемо контролювати ці зміни, щоб це повільно впроваджувалось. Дати можливість займатись самостійно. Даємо дитині багато часу, щоб дитина встигла все зробити по своєму. Говоримо, перш ніж це робити. Підкріплювати голосом (зміна голосу на емоційніший). Важливо зрозуміти, що любить дитина, як може сама проводити час (гратись ланцюжком, іграшкою тощо). Не потрібно забирати, але можна показати, що можна ще з чимось гратись. Підбирати активності до віку навіть якщо низький когнітивний рівень.

Введення АДК:

Предмети, картки. Можна на предмети клеїти картки і згодом забирати предмети. Потрібно забезпечити дітей, щоб їм було добре. І мають бути повільні кроки. З ними мають працювати найкращі, найбільш терплячі вчителі.

2. Є розуміння мови, знає назви предметів, імена людей.

Тут діти, якщо світить світло, то можуть показувати на людей, щоб допомогли. В них є свої жести. Розуміють силу своїх жестів і вокалізації. Вчителі вчаться з ними грою по черзі (спершу я, потім ти, потім я). Не лише розмовляють, але й роблять все по черзі.

Говоримо жестами дитини (наприклад, дитина підняла руку до підборіддя – це означало, що вона хоче сирок з магазину з ваніллю). Якщо не розуміємо, то ставимо питання так, щоб учні відповіли так чи ні. Якщо не розуміємо, то ми просимо пробачення і кажемо, що спитаємо батьків чи інших людей, які більше знають учня. Важливо назвати те, про що учень говорить.

Приклад питань: Там? Щось там є? Там є рюкзак? В рюкзаку щось є?

Дитина має порозумітись з великою кількість людей. Важливо дітям влаштовувати ситуації, де дитина може більше проявляти ініціативу з свого боку і давати час на відповідь та розуміння.

Впровадження: Символи і жести. Давати вибір: Їсти чи пити, хочеш грати мʼячем чи на компʼютері?

Показувати пальцем, бо дитина теж буде брати приклад і буде пальцем показувати. Якщо фізично не може, тоді поглядом покаже. Давати вибір тільки той, який можете забезпечити. Дати можливість порозумітись з іншими людьми (символами), бо батьки все розуміють. Батьки теж мають використовувати символи, коли не розуміють. Батьки мають вміти розуміти символи. Тут використовуємо різні методи: символи, знаки, вибір. Книги паперові роблять на цьому 2 етапі. Коли дитина вже використовує символи, тоді вчимо поєднувати два символи. Можна символи, а можна і фото конкретних предметів чи дитини у тій ситуації.

3. Високий когнітивний рівень і розуміння мови

Книги чи планшети мають багато карток і мають постійно використовуватись. До кожної події підбирають знаки (свята, гості прийшли тощо). І працюють над розвитком речень, розумінням граматичної вимови.

PCS має кольорові і чорно-білі картки. Тут можна з одним символом написати речення (не розумію, це важко…). Роблять змішані комунікативні книги з одним словом на 1 символі та багатьма словами в 1 символі. Діти використовують: TD Snap, РООD тощо.

У школі ми нарахували 6 цифрових комунікаторів. Діти активно їх використовують у навчанні та повсякденному житті. Вчителі мають базові знання, як їх використовувати, а також підкріплюють комунікацію жестами, символами, схемами тощо.

Комунікатор, які використовують у Польщі:

Gadaczek UA – безкоштовний застосунок з альтернативного та підтримувального спілкування для людей, які мають проблеми з вербальним спілкуванням. Він дозволяє записувати та відтворювати 9 повідомлень.

Mówik – допоміжне та альтернативне комунікаційне програмне забезпечення для планшетів Android, призначене для людей з інвалідністю.

Boardmaker – інструмент для створення необмежених навчальних та комунікаційних матеріалів із підтримкою символів.

Slowik – застосунок для розвитку мовлення.

Optikey – програма для спілкування та управління комп’ютером з допомогою погляду.

TD control – спосіб взаємодії з комп’ютером і керування ним за допомогою відстеження очей.

TD Snap – програмне забезпечення, яке пропонує користувачам вибір АДК.

Simba – допомога в освіті та терапії.

Фонд GenerAACja – інструмент для спілкування.

Дякуємо всьому викладацькому колективу за відкритість і готовність поділитися досвідом.

*Для забезпечення конфіденційності імена людей в статті змінено.

«Одним із завдань реабілітації є соціалізація пацієнта»: інтерв’ю з терапевткою мови і мовлення Ганною Левицькою