Селективний мутизм у дитини: що це та як розпізнати
Уявіть – ваша дитина хоче спілкуватися, але надмірна тривожність, страх осуду виявляються сильнішими у певних ситуаціях і вона мовчить. Минає тиждень, місяць, рік. Ви думаєте: та це сором’язливість. Але насправді за такою поведінкою може критись психологіний розлад – селективний мутизм.
У статті Тетяна Винницька, дитяча лікарка-неврологиня вищої категорії, провідна спеціалістка медичного центру Святої Параскеви, розповідає про червоні прапорці, які можуть вказувати, що у дитини селективний мутизм та що з цим робити.
Селективний мутизм – це психологічний розлад, при якому дитина в певних соціальних ситуаціях (у школі, дитсадку, в гостях) мовчить, а в інших умовах, наприклад вдома, спілкується вільно. Цей стан не пов'язаний з мовленнєвими порушеннями або порушеннями слуху, інтелектуальний розвиток дитини при цьому також відповідає віку. Селективний мутизм – вибіркова невербальність, що зумовлена розладом. Дитина на це не впливає і не може контролювати цей процес.
Причини селективного мутизму остаточно не визначені. Часто цей розлад – поєднання генетичних та соціальних факторів. Наприклад, тривожного розладу у когось з батьків, темпераменту дитини та впливу її оточення. Також селективний мутизм може з'явитися через надмірну тривожність, емоційну вразливість, різкі зміни у житті: переїзд, зміну школи або дитячого садка, втрату в сім'ї, зміну мовного середовища.
Що є першим червоним прапорцем? Якщо мовчання дитини триває більше ніж місяць після великих змін у житті, це може вказувати саме на розлад. Він негативно впливатиме на соціальне життя, навчання та емоційний розвиток.
Основними симптомами селективного мутизму є постійна нездатність розмовляти в певних ситуаціях.
Коли на уроках в школі дитина знає відповідь, але не може озвучити її.
Коли на сімейних святах дитина не може вимовити жодного слова
Коли при зустрічі з сусідами дитина не може привітатися.
При цьому вдома вона невимушено спілкується з рідними.
Селективний мутизм найчастіше проявляється у віці 4-9 років. До 4-річного віку також можна побачити прояви розладу – дитина може використовувати жести або шепіт для комунікації, уникати зорового контакту, «завмирати» коли до неї звертаються чужі люди. При цьому дитина добре розуміє мову і вільно спілкується вдома з сім'єю.
Селективний мутизм не є таким станом, який можна легко «перерости». Це серйозний розлад. Тож, якщо він проявляється у вашої дитини, вона потребує професійної допомоги.
Конкретних офіційних даних щодо кількості дітей з селективним мутизмом немає. Це рідкісний стан, який діагностовано менше ніж в 1% населення.
Дуже часто селективний мутизм плутають із сором’язливістю. Проте сором'язливість – це риса характеру, яка призводить до дискомфорту в соціальних ситуаціях. Тоді як селективний мутизм – це тривожний розлад, при якому людина не може говорити в певних соціальних ситуаціях, навіть якщо хоче. При сором'язливості дитина може говорити у незнайомій ситуації, але їй потрібно більше часу для адаптації. Голос тихіший, мова уривчаста, але з часом вона вільно спілкується. Після адаптації в новому середовищі (садочок, школа) дитина поступово стає більш розкутою. Тож сором'язливість – це тимчасова «затримка» у спілкуванні, дитина може адаптуватись і вільно розмовляє. Селективний мутизм – «вимкнений» голос у певних ситуаціях.
Офіційно діагноз «селективний мутизм» має право встановити лікар-психіатр. А провести первинну діагностику може лікар-невролог, клінічний психолог, логопед.
Як можна допомогти дитині з селективним мутизмом?
Когнітивно-поведінкова терапія. Включає в себе роботу над поведінкою дитини і її тривожними думками стосовно цієї поведінки. Наприклад: створюється «сходинка» завдань від менш тривожних (розмовляти вдома з мамою до найскладніших (розмовляти з вчителем та однокласниками). Дитина рухається маленькими кроками, отримуючи позитивне підкріплення. Важливо не забувати відзначати проходження кожної сходинки дитиною. Це для неї велика робота і вона має бути визнаною – потрібно хвалити дитину за сміливість у подоланні тривоги.
Залучення вчителів. Рекомендовано не змушувати дитину відповідати публічно, а створювати умови для її «маленьких перемог». Можна запропонувати дитині розказати вірш наодинці з учителем після уроку.
Робота з оточенням. Можна заохочувати дитину до спілкування з далекими членами родини, яких вона мало знає. Якщо в дитини є подруга або друг, збільшуйте їх проведений час разом на різних локаціях. Поступово залучайте інших дітей до кола спілкування.
Підтримка. Приймайте дитину і не сваріть за мовчання. Підтримайте її, бо дитина має відчувати безпеку. Не соромте за мовчання та не ставте ультиматумів, щоб дитина щось сказала негайно.
Розуміння. Не ставте дитину в центр уваги. Не виключайте її із соціальних заходів: нехай приходить на свята у школі та садочку, навіть якщо не братиме в них участь.
Альтернативна та додаткова комунікація. Використовуйте альтернативні методи комунікації: жести, малюнки, записки, застосунок TippyTalk, «Я кажу» чи інший цифровий комунікатор.
Застосунок ГО “Говори!” TippyTalk
Медикаментозна терапія через селективний мутизм призначається у випадках, коли дитина не дала жодної позитивної реакції на когнітивно-поведінкову терапію. Це додатковий метод до психотерапії, який дає добрий поштовх до того, щоб поведінкові стратегії дали бажані результати. Медикаменти призначає психіатр, невролог, педіатр, сімейний лікар. Переважно це препарати, спрямовані на зниження тривожності.
Що можна порадити однокласникам або дітям в дитсадку, де є дитина із селективним мутизмом:
Скажіть: «Вашій подрузі або другу важко розмовляти в школі, але вдома він/вона гарно спілкується. Це не тому, що не хоче, а тому що поки не може».
Поясніть, що дружба – це більше, ніж слова. Нехай діти запрошують подругу/друга гратись, навіть якщо він/вона мовчить.
Наголосіть, що не потрібно змушувати когось говорити. З часом слова з'являться, а зараз можна приймати жести, малюнки, кивки замість слів.
Пам’ятайте: селективний мутизм – це голос, який сховався, але він обов'язково зазвучить, якщо вчасно звернутися по допомогу.
Зоряна Яворська, фахівчиня Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) Стрийської міської ради поділилась історією зі своєї практики. У її учня Володі селективний мутизм. Хлопець перейшов у 8 клас, спілкується тільки з мамою, сестрою та одним другом. У школі взагалі не говорить від 1 класу. На заняттях в ІРЦ після тривалої адаптації час від часу Володя міг щось сказати.
Фахівці, дізнавшись про створення застосунку альтернативної та додаткової комунікації «Я кажу», запропонували Володі спробувати використовувати його для комунікації. Хлопець встановив собі його на телефон, а фахівці створили там папки з елементарним наповненням. Спочатку Володя взагалі не хотів нічого писати, оскільки робить помилки і це усвідомлює, проте з часом звик до застосунку. Зараз він навчається у школі на інклюзивній формі навчання і фахівці ІРЦ порадили вчителям використовувати альтернативний засіб комунікації і під час уроків.
«Мені здається, що в нашому суспільстві потрібно ще більше говорити про такі застосунки, про їх функції. Бо існує стереотипне мислення, що вони – це просто сидіння в телефоні чи планшеті, а не комунікація. Дитина з селективним мутизмом, яка сидить за останньою партою і не порушує дисципліну є «комфортною». Але обов’язок кожного вчителя – знайти підхід до учня чи учениці, а також спосіб комунікації, який дозволить навчатись та соціалізуватись в класі», – наголошує Зоряна Яворська.