EVA: перебіг проєкту та ключові досягнення у 2025 році
Щоб громади в Україні ставали відкритішими й комфортнішими для всіх, ГО «Говори!» реалізовує проєкт Eva.
Це просвітницька ініціатива, спрямована на формування культури прийняття, поваги та рівності. Відтак ми допомагаємо громадам ставати інклюзивнішими. Навчаємо коректній взаємодії та підтримці людей із інвалідністю, а також тих, хто зазнав травм унаслідок війни.
У цій статті Ольга Строцька, координаторка проєкту, розповідає про найбільші результати у 2025 році та його ціннісний вплив на українців.
Спікерка - Ольга Строцька, координаторка проєкту EVA
У 2025 році до пілотного проєкту Eva приєднались 8 громад – з Дрогобича, Новояворівська, зі Львова, Новосілок, Одеси, Запоріжжя, Києва та Павлограда. Для них ми проводили події різного формату, зокрема навчання на тему інклюзії. Говорили про важливість формування безбар’єрного суспільства, розглядали різні види порушень і розладів, їх причини, а також особливості екологічної та коректної взаємодії. Учасники працювали у групах, записували ідеї щодо створення інклюзивних громад, брали участь у воркшопах і використовували сучасні технології, що допомагають людям із інвалідністю.
Крім того, ми проводили перегляди фільмів зі школярами на тему інклюзії, щоб діти могли поглянути на цей світ інакше та розвивати в собі почуття емпатії. Організовували прицільні навчання для освітян (вчителів та асистентів).
У прифронтових регіонах школярі разом із психологами брали участь у творчих активностях. І саме через творчість показували мрії дітей із інвалідністю, пробували краще пізнати їх потреби та внутрішній світ.
Всередині жовтня ми організували артпроєкт – провели фотовиставку «Перемогти тишу голосом». Ідея полягала в тому, щоб показати широту сучасних технологічних можливостей. Також ми прагнули, щоб кожна людина розуміла, що незалежно від обставин вона може розвивати свій потенціал.
Через цей артпроєкт ми спробували відкрити обличчя тих, хто тримається попри усі випробування, адже навіть без голосу кожна історія заслуговує бути почутою.
Артпроєкт «Перемогти тишу голосом»
Також протягом року ми передавали громадам багато різних книг про інклюзію та психологію. А ще сформували цікаву підбірку книг і фільмів на тему інклюзії, знайти яку можна за цим посиланням.
Загалом до участі в проєкті у 2025 році приєдналося понад 1 200 осіб.
Про потребу в едукації на тему інклюзії
До наших зустрічей долучались люди з різним життєвим досвідом, світоглядом, а часом, здавалось, навіть із різних планет. І для нас було дуже важливо, аби ці планети могли не лише мирно співіснувати, а й взаємодіяти та рухати наше суспільство в ту кращу сторону – взаєморозуміння, підтримки та рівності.
Ми побачили, що насправді наше суспільство має велику потребу в едукації та просвітництві на цю тему. Досі є багато стереотипів, страхів, упереджень, бажання відмежуватись і робити вигляд, що людей із інвалідністю не існує. Але вони є. І вони так само мають мрії, таланти, потенціал та потребу у прийнятті і рівності.
Історії громад чи учасників, які вразили
Мене в принципі найбільше вражають люди з люблячими серцями. Люди, які розуміють важливість теми інклюзії та ініціюють заходи, що безпосередньо їх не стосуються. Ті, які проявляють ініціативу, беруть відповідальність, часто борються з супротивом байдужих і «лупають цю скалу».
Насправді я дуже радію, що протягом реалізації проєкту я зустрічала таких людей. А ще мене дуже вразили учасники артпроєкту та їхні сім’ї. Це люди великої сили духу, стійкості, наполегливості та любові. Вони залишили дуже теплий слід у моєму серці.
Про найзатребуваніші теми та інструменти на тренінгах
Актуальною є едукація на тему інклюзії загалом. Але особливу потребу в цьому ми помітили в освітян. Адже це ті, хто формує світогляд майбутніх поколінь, а також побудову емпатії та приязності до тих, хто поруч. Часто саме вчитель може бути тим, хто повірить, розпізнає та підсилить сильні сторони. Крім того, через війну в багатьох школах та садках навчаються діти з інвалідністю та діти, чиї батьки зазнали травм під час бойових дій. Щодо інструментів – під час наших подій багато учасників вперше чули про технології для людей із інвалідністю. І однією з улюблених частин навчань є воркшопи з використанням сучасних технологій, де люди можуть спробувати використовувати їх самостійно.
Часто учасники запитували, які засоби чи технології є для різних видів функціональних порушень, які виникли у їх рідних чи знайомих. Наприклад, коли бабуся втратила зір через захворювання очей чи коли в батька після інсульту виникли проблеми з мовленням тощо. Тоді ми розповідали про різноманітні застосунки чи ознайомлювали учасників із додатковими функціями наших телефонах (які за замовчуванням є в цих пристроях). Ми це називаємо «інклюзія в смартфоні».
Про складні та критичні моменти у прифронтових містах
Це постійні обстріли та виснаження мешканців громад, а особливо дітей. Попри постійний стрес вони намагаються ще й навчатись і проживати своє дитинство, яке мало би бути безтурботним.
Крім того, враховуючи теперішню ситуацію з енергетикою на Львівщині, тут теж часом виникають непередбачувані виклики. Наприклад, нещодавно ми мали заплановане об’ємне навчання для освітян у Новояворівську і буквально за 20 хвилин до виїзду туди ми дізнались, що в місті не буде електроенергії і можливості ввімкнути генератор – також.
Але щоразу ми пишаємось нашими людьми, особливо їх вмінням знаходити вихід у найрізноманітніших ситуаціях: знайти генератори, час, вільний від обстрілів, у прифронтових містах чи можливість поговорити з дітьми про інклюзію.
Про труднощі, які виникають під час реалізації проєкту
Всі громади, які беруть участь у проєкті, дуже різні. Навіть громади Львівської області значно відрізняються одна від одної: людьми, світосприйняттям, інколи навіть менталітетом. Так само і у прифронтових містах – кожна громада різна.
Та є одна спільна особливість, яку ми помітили. Людям, які не мають стосунку до інклюзії, не завжди хочеться чути про те, що не є радісним чи позитивним. Але розуміємо, що причиною цього може бути війна. Зараз дуже важкий час для нашої держави. Тому частина людей намагається дещо абстрагуватись від новин чи інформації, яка може засмутити чи тригернути.
Про те, коли проєкт почав жити «сам»
Мабуть, вперше я відчула, що проєкт уже функціонує добре, коли люди почали пропонувати ідеї для наступних зустрічей та з нетерпінням на них чекали. А також, коли побачила в соцмережах, як одна з громад самостійно організувала перегляд та обговорення фільму на тему інклюзії. Такі моменти завжди надихають і додають мотивації.
Про те, наскільки добре громадам вдається самостійно продовжувати роботу з темою інклюзії
Насправді дуже важливою є присутність ініціативних людей у громадах – тих, хто загорівся ідеєю інклюзивності. Інколи це проявлялось в організації великих навчальних тренінгів на тему інклюзії (для освітян) або закупівлі планшетів із використанням альтернативної та додаткової комунікації для навчання студентів в університеті. А часом – в організації щотижневих зустрічей невеликих груп однодумців чи людей, які опинились у подібних обставинах (зустрічі батьків дітей із інвалідністю, група для спілкування рідних ветеранів тощо).
Про цілі та мрії команди щодо проєкту
Насамперед це продовження – пошук нових громад та ініціативних мешканців. Також для нас дуже важливими є запити громад у сфері інклюзії – тобто та інформація та знання, в яких люди відчувають потребу. А ще у 2026 році в межах проєкту Eva ми готуємо дещо цікаве для дітей та дорослих. Але це поки що сюрприз.
Про «ідеальну» інклюзивну громаду
Це коли людина з інвалідністю, яка живе в цій громаді, може з упевненістю сказати: «Я тут прийнятий/-а і важливий/-а. І я можу бути собою».
Важливим показником є й те, що людина може розвивати свої таланти, повністю реалізовувати свій потенціал. Коли має можливість безперешкодно пересуватися, здобувати освіту, працювати та брати участь у суспільному житті.
А ще, наприклад коли:
громадські будівлі, транспорт і вулиці є адаптованими та безбар’єрними для людей із інвалідністю (тактильна плитка, ліфти, пандуси, понижені бордюри); вивіски, меню, інформаційні стенди дублюються шрифтом Брайля, великим шрифтом та піктограмами; на подіях завжди доступний переклад жестовою мовою та субтитрування;
у громаді панує культура поваги, де кожного та кожну сприймають як рівноправного її учасника чи учасницю;
замість «жаліти» – допомагають, замість «виключати» – створюють умови для участі;
школи є інклюзивними: кожна дитина навчається разом із однолітками, отримуючи індивідуальну підтримку асистента, адаптовані матеріали чи альтернативні засоби комунікації;
педагоги проходять тренінги з інклюзивного навчання, і у школах працюють мультидисциплінарні команди (психологи, логопеди);
роботодавці активно створюють доступні робочі місця для людей із інвалідністю, адаптовують робоче середовище та пропонують гнучкі графіки;
люди з інвалідністю мають рівні можливості для навчання, кар’єрного росту й підприємництва;
у музеях, театрах, спортивних і громадських подіях враховують потреби різних людей, зокрема людей з інвалідінстю;
люди з різними потребами залучені до прийняття рішень – у громадських радах, місцевому самоврядуванні;
стратегії та бюджети громади включають політики доступності, інклюзії та психічного здоров’я.
Для мене ж орієнтиром і ключовою тезою є те, що єдність у громаді народжується не з однаковості, а з прийняття кожного та кожної такими, якими вони є.
